Download App
66.66% Шлях у вічність:Таємниці Дорвіля. / Chapter 4: Перші кроки в магії.

Chapter 4: Перші кроки в магії.

За вікном настав вечір, легкі краплі дощу стукали по склу, створюючи ніжну симфонію природи. Мелінда сиділа за столом, занурена в читання книги про мандрівника, який об'їздив безліч міст і країн. Свічка поруч тихо й спокійно горіла, випромінюючи м'яке, тепле світло, що освітлювало сторінки книги. Раптом щось змінилося. Дівчина відірвала погляд від рядків і подивилася на полум'я свічки. Вогонь ніби ожив, ставши незвичайно привабливим і магнетичним. Вона не могла відвести очей від закруженого у танці язичків полум'я, що грали з тінями на стінах.

— Дивно, — прошепотіла вона, відчуваючи незрозуміле трепетання всередині. Її рука, ніби підкоряючись невидимій силі, повільно потяглася до вогню. Коли кінчики її пальців наблизилися до полум'я, сталося щось неймовірне. Полум'я відповіло на її дотик, і вона відчула, як тонка хвиля тепла огорнула її руку. Вона очікувала відчути біль від опіку, але замість цього відчула приємне тепло, що розповсюдилося по всьому тілу. Це тепло було не просто фізичним — воно проникало глибше, до самих кутків її душі. В ту мить Мелінда відчула зв'язок зі стихією вогню, немов пробуджуючи в собі приховані сили. Вона закрила очі та побачила уявні образи: ліси, що палали у вогні, вогняні моря і стародавні феєричні ритуали, де вогонь грав головну роль. Вона відчула себе частиною цього величного дійства, ніби її душа злилася з полум'ям, яке очищало і наповнювало її новою енергією. Коли вона відкрила очі, полум'я свічки знову було звичайним, але в її серці залишився слід цього магічного досвіду. Вогонь став для неї особливим, джерелом сили та натхнення. За вікном наставав пізній вечір, і дощ перетворився на м'який, майже нечутний шепіт. Мелінда, досі під враженням від свого досвіду зі стихією вогню, сиділа за своїм столом, обдумуючи нові відчуття. Вогонь свічки тремтів, кидаючи тіні на стіни кімнати, і кожен рух тіні відображав її внутрішнє хвилювання.

Раптом свічка почала миготіти, наче реагуючи на присутність чогось або когось. Повітря в кімнаті стало густішим, наповнилося відчуттям невидимої сили. Мелінда насторожено озирнулася, її серце забилося швидше, ніби попереджаючи про щось невідоме.

— Хто тут? — прошепотіла вона, її голос ледь чувся в напівтемряві, відображаючи тривогу. Світло свічки згасло на мить, і коли знову спалахнуло, перед нею стояв він — Арон. Його поява була настільки раптовою, що здавалося, ніби він матеріалізувався з повітря.

— Скучила за мною? — запитав він, широко усміхаючись, його очі блищали зухвалістю. Він почав оглядати кімнату, повільно проходячи вздовж стін.

Мелінда дивилася на нього, не відриваючи погляду. У її грудях наростав гнів, змішаний з розчаруванням. Як він міг так довго не з'являтися? А якби з нею сталося щось страшне? Він же Хоронитель! Як він міг так безвідповідально зникнути?

— Ні, не скучила, — відповіла Мелінда холодно, повільно повертаючи погляд до книги, ніби нічого особливого не сталося. Її голос був спокійним, але всередині клекотіла буря емоцій.

Арон зупинився серед кімнати, здивовано подивився на дівчину, поклав руки в кишені. Його поведінка була спокійною, але в очах читалося здивування.

— Ну то, може, я піду? — запитав він, сподіваючись на відповідь, яка могла б змінити все.

— Іди, — відповіла Мелінда незворушно, продовжуючи дивитися в книгу.

Ззовні вона виглядала впевненою, мов скеля, але всередині вирувала справжня буря емоцій. Її серце билося швидше, а думки мчали одна за одною. Вона відчувала змішані почуття — гнів, розчарування, але водночас і полегшення, що він нарешті з'явився.

Арон не зрушив з місця. Він відчував, що її холодність — це лише маска, за якою ховаються справжні почуття.

— Меліндо, я тут не для того, щоб піти, — сказав він тихо, але впевнено. — Я прийшов, щоб допомогти тобі зрозуміти силу, яку ти в собі відкрила. Ми маємо багато чого навчитися одне в одного.

Її очі знову зустрілися з його, і вона відчула, як її внутрішня буря починає вщухати, а серце підказувало, що вона повинна дати йому шанс. Вона зітхнула і повільно кивнула.

— Добре, Ароне. Але перед тим я маю зрозуміти, хто ти. Так, я знаю, що ти мій Хоронитель. Скільки вас, як ви вибираєте кого вам оберігати, де ви, коли ось так зникаєте на місяць? Я маю знати, — Мелінда зірвалася зі стільця і підбігла до Арона.

Вона стояла перед ним і дивилася прямо в очі. Її рішучість була настільки сильною, що Арон не витримав цей погляд і відвів очі. Він на мить замовк, збираючи думки. Його обличчя стало серйозним, і він почав говорити, добираючи слова з великою обережністю.

— Ми, Хоронителі відьом, існуємо вже тисячі років. Кожен з нас обирає свою підопічну за покликом душі, відчуваючи, де нас найбільше потребують. Ми не просто оберігаємо, а навчаємо, допомагаємо розкрити справжній потенціал, — він на мить зупинився, зітхнувши.

— Коли ми зникаємо, це не тому, що ми не хочемо бути поруч. Ми маємо інші обов'язки, іноді в інших світах чи вимірах. Але ми завжди повертаємося, коли нас потребують найбільше.

Мелінда слухала, і її гнів почав розвіюватися. Вона розуміла, що Арон не просто зник без пояснення, а мав свої причини.

— Але чому саме я? — запитала вона тихо, в її голосі відчувалася цікавість і надія.

— Ти особлива, Меліндо, — відповів Арон. — Твоя сила велика, і тобі належить виконати важливу місію. Ти не лише відьма, ти — ключ до збереження балансу між світами. І я тут, щоб допомогти тобі зрозуміти це і підготуватися до майбутніх випробувань.

Мелінда знову відчула, як її серце наповнюється рішучістю. Вона кивнула, приймаючи його слова і свою долю.

— Добре, — сказала вона, злегка усміхаючись. — Почнім.

— Ти відчула силу вогню, — сказав він, підходячи до столу, на якому стояла свічка.

— Ти підглядав за мною? — різко перебила його Мелінда. Її погляд врізався в нього, немов кинджал.

— Тихо, заспокойся, — Арон відсторонився руками від неї, намагаючись зупинити її хвилю обурення. — Як ти можеш так думати? Хоронителі дуже відчувають своїх підопічних, особливо, якщо активується їхня Сила.

Мелінда, не збавляючи напору, нахилилася вперед, її очі палали рішучістю.

— Ароне, ти просто зник, коли я найбільше тебе потребувала. І тепер ти з'являєшся знову, коли я ледь не згоріла у своїх власних вогнях? Дуже зручно.

Арон зітхнув, підійшов ближче й обережно взяв її руку.

— Меліндо, я знаю, що це виглядає саме так. Але ми, Хоронитель, не просто гуляємо десь, коли ви нас не бачите. Ми завжди поряд, відчуваємо кожен ваш крок, кожне відчуття. І коли ваша сила активується, ми відчуваємо це ще сильніше.

Мелінда повільно відвела руку, але не відступила.

— Отже, ти знав усе це і просто стояв осторонь?

Арон посміхнувся з сумом.

— Меліндо, ти не уявляєш, скільки разів я хотів втрутитися. Але ваша сила повинна розкритися природним шляхом. Це як навчитися кататися на велосипеді: ти можеш мати тренера, але врешті-решт ти повинна сама крутити педалі.

Вона замислилась на мить, відчуваючи, як її гнів поступово вщухає, але все ще залишалося дещо.

— Добре, Ароне. Але як я можу довіряти тобі після всього цього?

Арон підняв одну брову і посміхнувся.

— Може, тому що я приніс тобі шоколад? — Він витягнув з кишені плитку шоколаду і простягнув її Мелінді. Вона не могла втриматися від сміху, її напруга трохи розсіялася.

— Добре, ти мене підкупив. Але шоколад — це лише початок. Тепер ти маєш пояснити все, що відбувається, і навчити мене контролювати цю силу.

— Домовились, — відповів Арон, його очі світилися теплом і рішучістю.

— Почнемо з того, як ти відчула вогонь. Розкажи мені все детально.

Мелінда сіла на стілець, її очі все ще блищали після короткої розрядки гніву, глибоко зітхнула і подивилась на свічку.

— Добре, Ароне, — почала вона, намагаючись зібрати думки. — Я читала книгу, і щось змусило мене подивитися на полум'я свічки. Воно було таке тихе і спокійне, але водночас... наче живе.

Арон кивнув, уважно слухаючи, його обличчя виражало цікавість і розуміння. Він обперся об підвіконня, тримаючи руки в кишенях, його погляд був зосереджений на її очах.

— Я відчула незрозуміле відчуття, наче щось всередині мене відгукується на це полум'я, — продовжувала Мелінда.

— В той момент свічка ніби змінилася. Вона залишилася тією ж свічкою, але для мене стала особливою, в цій кімнаті. Я навіть прошепотіла: "Дивно..." — вона посміхнулася, згадавши свої слова.

Арон нахилився вперед, його голос був м'яким, але сповненим інтересу.

— І що було далі?

— Моя рука сама потяглася до вогню, — сказала Мелінда, повільно підіймаючи руку, ніби знову відчуваючи той момент.

— Я повільно торкнулася полум'я пальцями, і, на диво, мені не було гаряче. Вогонь ніби відповідав мені, як живий організм. Я відчувала тепло, але не палюче, а приємне, заспокійливе. Це було ніби хвиля, яка наповнювала мене зсередини.

Арон посміхнувся, його очі засяяли теплом.

— Це була твоя Сила, Меліндо. Вогонь відгукнувся на твоє внутрішнє тепло, на твою енергію. Це не просто магія, це частина тебе.

Мелінда замислилася на мить, її погляд був спрямований на полум'я свічки.

— Але чому саме зараз? Чому я відчула це лише тепер?

Арон зітхнув і злегка посміхнувся.

— Кожен має свій час і своє місце для розкриття сили. Ти була готова, навіть якщо не усвідомлювала цього. Іноді нам потрібен певний поштовх, щось, що змусить нас відкритися.

Мелінда відчула, як її тривога поступово зникає, залишаючи місце цікавості й надії. Вона знову поглянула на Арона.

— Ти завжди знав, що це станеться?

Арон посміхнувся ширше.

— Я знав, що ти особлива, Меліндо. Я знав, що в тебе є Сила, яка лише чекає свого часу. І тепер цей час настав.

— Отже, що далі? — запитала вона, відчуваючи нову хвилю рішучості.

Арон підійшов ближче до столу, його очі світилися рішучістю і теплом.

— Далі ми навчимося контролювати цю силу. Я допоможу тобі зрозуміти її та використовувати на благо. Але спершу — трохи шоколаду для підтримки, — він підморгнув, відламуючи плитку шоколаду.

Мелінда не змогла стримати сміх.

— Згодна. Шоколад — це завжди добра ідея.

Мелінда зручно вмостилася на стільці й уважно подивилася на Арона, готова слухати. Арон підійшов до свічки, вогонь якої все ще танцював у сутінках кімнати, і його обличчя осяяло теплим світлом.

— Вогонь, — почав він, повертаючись до неї, — це одна з найпотужніших і водночас найнебезпечніших стихій. Він може зігрівати й освітлювати, але також спалювати й знищувати. І саме ця подвійність робить його таким особливим.

Мелінда кивнула, уважно слухаючи, і відчула, як її тривога поступово змінюється на захоплення. Арон продовжував:

— Вогонь має свою власну волю. Він може бути диким і неконтрольованим, як буря, що знищує все на своєму шляху. Але водночас він може бути лагідним і піддатливим, як свічка, яка освітлює темну кімнату. Усе залежить від того, хто ним керує і як із ним взаємодіє.

Він зробив крок ближче до неї, його голос став глибшим і м'якшим.

— Коли ти торкнулася полум'я, ти не просто відчула його тепло. Ти відчула його душу, його суть. Це означає, що ти маєш здатність взаємодіяти з вогнем на глибшому рівні, ніж інші. Ти можеш керувати ним, розуміти його потреби й бажання.

Мелінда замислилася, її очі зосередилися на полум'ї свічки.

— Як я можу це використовувати? Як мені навчитися контролювати цю силу?

Арон посміхнувся, бачачи її рішучість і бажання навчитися.

— Перш за все, ти повинна зрозуміти, що вогонь — це не просто стихія. Це частина тебе, частина твоєї душі. Коли ти відчуєш його повністю, коли зрозумієш його природу, ти зможеш контролювати його. Це вимагає терпіння й практики, але я вірю в тебе.

Він підняв руку, і полум'я свічки піднялося, стаючи яскравішим.

— Дивись, вогонь реагує на мою енергію, на мої емоції. Це тонке мистецтво, яке вимагає розуміння і поваги. Ти не можеш примушувати його до чогось, ти повинна взаємодіяти з ним, як з партнером у танці.

Мелінда зачаровано дивилася на танець полум'я, відчуваючи, як її серце б'ється в унісон з його ритмом. Вона відчула тепло і силу, що виходили від Арона, і зрозуміла, що вона теж може це відчути, якщо тільки навчиться слухати та відчувати.

— Добре, — сказала вона нарешті, піднімаючи погляд на Арона. — Я готова вчитися. Що мені потрібно зробити?

Арон посміхнувся, його очі світилися теплом і рішучістю.

— Почнемо з основ. Закрий очі й зосередься на своєму диханні. Відчуй, як повітря входить і виходить з твого тіла, як тепло вогню обіймає тебе. Це перший крок до розуміння і контролю стихії вогню.

Мелінда закрила очі, слідуючи інструкціям Арона. Вона відчула, як її тіло розслабляється, і зосередилася на теплі, що випромінювала свічка. Мелінда стояла перед нею, концентруючись на вогні. Вона відчувала, як полум'я магнетично притягує її, віддзеркалюючи її власну силу. З деяким сумнівом вона вирішила спробувати взаємодіяти з ним, як розповідав Арон.

Заплющивши очі, вона уявила, що вогонь — це частина її власного дихання, що він дихає разом із нею. Вона намагалася зробити вогонь сильнішим, але нічого не відчувала. Вогонь тримав свою теплу, непохитну форму, не реагуючи на її спроби взаємодії. Мелінда почувалася розчарованою і безсилою, але не здавалася. Вона вирішила спробувати ще раз, цього разу уявляючи, що вогонь — це не її ворог, а союзник, що допомагає їй рости й розвиватися. Проте навіть ця нова спроба не принесла результатів. Вогонь продовжував горіти своїм звичним чином, не реагуючи на спроби Мелінди. Вона відчувала, що її внутрішня сила, яка так яскраво проявилася під час попередніх зустрічей з вогнем, зараз залишається недосяжною. Зламана і розчарована, Мелінда розплющила очі, поглянула на вогонь, а потім підняла погляд на Арона, який спостерігав за нею з великим інтересом.

— Ароне, я не можу, — вона відчувала, що ледь стримує сльози розчарування. — Я не можу зрозуміти його, він не реагує на мене.

Арон підійшов ближче і поклав руку на її плече, сповільнюючи її дихання.

— Меліндо, вогонь — це не щось, що можна просто взяти й контролювати. Він вимагає розуміння, внутрішньої згоди. Подумай про свічку як про друга, якого ти лише починаєш пізнавати. Ти не можеш наказати йому своїм мисленням, ти маєш знайти спільну мову, спільний ритм.

Мелінда подивилася на свічку з новим розумінням. Вона уявила собі, що свічка — це жива істота, яка рухається від її дотику. Вона заплющила очі та почала спробу знову. Цього разу вона уявила, що не контролює вогонь, а просто спілкується з ним. Вона уявила собі, що вогонь — це мелодія, на яку вона відгукується своїм диханням. І вона відчула, як свічка починає тремтіти, реагуючи на її енергію. Вогонь відгукнувся на її внутрішній стан, рухаючись у такт її диханню. Мелінда відчувала, як вона стає єдиним цілим з вогнем, як вона починає розуміти його рухи й потреби.

Коли вона розплющила очі, вогонь свічки пульсував у такт її серцебиттю. Вона посміхнулася, дякуючи Арону за допомогу.

— Це було неймовірно, — сказала вона, відчуваючи, як вогонь став частиною її.

— Тепер ти розумієш, як спілкуватися з вогнем. Це лише перший крок, але ти зробила великий прогрес.- Хоронитель посміхнувся, радіючи її успіху.

Арон стояв біля вікна, спостерігаючи, як зорі мерехтять на небі.

— Мені вже пора йти, Меліндо. Тобі краще лягати спати, щоб завтра бути відпочивши, — сказав він.

— Так, ти правий, я вже відчуваю, що мої очі важкі, як свинцеві кулі. Дякую за сьогодні, Ароне, — Мелінда повернулась до нього.

— Ну, це моя робота як Хоронителя, — Арон посміхнувся і легко підморгнув.

— Але я завжди тут, якщо тобі знадобиться допомога або порада, — сказав він спокійно, підходячи до неї.

Вони обнялися.

— Добраніч, Меліндо. Спокійної ночі, — тихо промовив він на вухо.

Мелінда роззирнулася в кімнаті — вона була сама. Накрившись ковдрою, вона відчула, як спокій огортає її, коли вона піднесла до обличчя свою подушку і заснула, знаючи, що вона захищена і підтримана у своєму сні Хоронителем.


next chapter

Chapter 5: Перші кроки в магії 2

Проходили дні, і Мелінда проживала це літо, набираючись нових знань. Кожен ранок дівчина розпочинала з прогулянки в саду, де росли різноманітні квіти й дерева, серед яких відчувала особливу гармонію. Її улюбленим місцем була стара яблуня, під якою часто сиділа з книгою в руках. Вона читала з великим захопленням, поринаючи у світи, що відкривалися на сторінках.

Час від часу юну Мелінду відвідувала тітка Тереза, досвідчена повитуха і травниця з багатим життєвим досвідом і незвичайними історіями. Їхні зустрічі завжди були особливими для дівчини, наповнені теплом, затишком і таємничістю.

Тітка Тереза з'являлася несподівано, немов відчуваючи, коли її племінниці найбільше потрібна її присутність. Вона приносила з собою кошик, наповнений різноманітними травами й квітами, які вирощувала у своєму саду.

— Мелінда, люба моя! — вигукнула вона, обіймаючи племінницю. — Я принесла тобі справжні скарби природи!

Мелінда вдихнула п'янкий аромат трав, що линув із кошика. Ці запахи ніби відкривали двері в інший світ, де все мало свій сенс і власну таємницю.

— Тітонько, які чудові запахи! Розкажіть мені про ці трави, будь ласка, — попросила дівчина, очікуючи на ще одну казкову розповідь.

Вони влаштувалися на веранді, під вечірнім небом, яке було покрите мерехтливими зірками. Тітка Тереза дістала з кошика пучок яскраво-жовтих квітів.

— Це материнка, сонечко моє, — сказала вона. — Знаєш, чому її ще називають травою Бригіти? Бригіта — богиня вогню, поезії та цілительства. За легендою, ця рослина виросла з її сліз, пролитих на землю під час створення світу. Тому материнка вважається священною і наділена могутньою магічною та цілющою силою.

— А для чого її використовують? — зацікавлено спитала Мелінда.

— О, ця трава — справжній дар богині! — захоплено відповіла тітка. — Материнка захищає від злих духів, очищує розум і дарує натхнення поетам. Її використовували для зцілення, створення захисних амулетів і у священних напоях. А ще знаєш, якщо покласти гілочку материнки під подушку, то можна побачити віщі сни та отримати мудру пораду від самої Бригіти.

Тітка Тереза дістала ще один пучок – цього разу зелене листя з ніжним ароматом лимона.

— А це, моя люба, меліса. Відчуваєш цей свіжий запах? Вона чудово допомагає при безсонні та заспокоює серце. Вона завжди була в моєму кошику, коли я йшла допомагати при пологах — це гарантувало мир і спокій для матері.

Мелінда слухала, затамувавши подих, як історія, що захоплює, розгорталася перед нею. Кожне слово тітки було наче заклинання, яке відкривало нові грані світу.

— А знаєш, що ще цікаво? — продовжувала тітка Тереза, її очі блищали від прихованої усмішки. — Кожна трава має свій час збору. Наприклад, квіти липи найкраще збирати в повний місяць - тоді вони найбільш цілющі. Природа розкриває свої скарби лише тим, хто вміє слухати її голос.

— Як захопливо! — вигукнула Мелінда, її серце билося швидше, як тільки вона уявила себе серед місячного сяйва, збираючи квіти, наповнені магією ночі.

Тітка Тереза зітхнула і поглянула на Мелінду з сумішшю ніжності та стурбованості в очах. Вона обережно взяла руки племінниці у свої та м'яко промовила:

— Люба моя, ти, мабуть, помітила, що твої батьки не поділяють нашого захоплення травами та їхніми чарами?

Мелінда кивнула, відчуваючи, як у грудях защеміло від цієї теми.

— Твій батько, Стефан, він добра людина, але... він не вірить у чари трав. Для нього це все лише забобони та казки, — тітка Тереза говорила тихо, ніби боялася, що стіни можуть їх почути. — А твоя мама, Іларія... Вона завжди намагалася зупинити будь-які розмови.

Дівчина опустила очі, відчуваючи, як у горлі застряг клубок.

— Але ж чому, тітонько? Чому вони так ставляться до цього? — запитала Мелінда, її голос тремтів від емоцій.

Тітка Тереза ніжно погладила її по щоці.

— Розумієш, дитино, не всі здатні бачити магію, яка нас оточує. Твої батьки... вони бачать світ інакше. Вони вірять у те, що можна пояснити логікою.

Вона зробила паузу, збираючись з думками.

— Але це не означає, що вони не люблять тебе чи що вони погані люди. Просто... їхній шлях інший.

Мелінда підняла очі на тітку, в них блищали сльози.

— А як же я? Що мені робити?

Тітка Тереза лагідно усміхнулася.

— Ти маєш йти своїм шляхом, моя люба. Поважай вибір батьків, але не зраджуй серце своє. Магія природи - це дар, і якщо ти відчуваєш її, не відмовляйся від неї.

Вона міцно обійняла Мелінду.

— Пам'ятай, справжня мудрість - це вміння бачити красу у всіх проявах життя, навіть якщо інші її не помічають.

Мелінда притулилася до тітки, відчуваючи, як її слова зігрівають серце і дають силу.

Вони провели весь вечір, поринувши у світ трав, настоїв та стародавніх історій, які зберігали мудрість поколінь. Час минав непомітно, наче вони самі стали частиною того магічного світу, про який говорила тітка Тереза.

Коли настав час прощатися, тітка Тереза обійняла Мелінду міцно, але ніжно, як тільки вона вміла.

— Пам'ятай, моя люба, справжня сила не в травах, а у твоєму серці, — сказала вона, її голос був спокійним і теплим. — Трави - це лише інструменти, які допомагають нам розкрити нашу внутрішню мудрість.

Коли тітка Тереза пішла, Мелінда ще довго стояла на порозі, вдихаючи аромат трав, що залишився в повітрі. Її серце було сповнене енергії та нових надій.

Кожен день відкривав для Мелінди щось нове. Вона почала помічати деталі, які раніше залишалися поза її увагою: спів птахів, шелест листя, аромати квітів. Світ для неї став іншим, ніби ожив, і дівчина відчувала все навколо з новою силою. Арон з'являвся дуже рідко, і Мелінда вже звикла до цих короткочасних зустрічей. Його прихід завжди був несподіваним, але щоразу приносив із собою відчуття чарівності та загадковості.

Сьогодні видався напрочуд гарний літній день. Небо було безхмарним, а сонячні промені м'яко зігрівали землю. Легкий вітерець давав бажану прохолоду, тихо шепочучи серед листя дерев. Мелінда вирішила провести цей день у саду, де можна було знайти спокій і затишок. Вона взяла свій улюблений плед і постелила його під яблунею. Умостившись зручно, Мелінда взяла до рук книгу, і світ навколо наче зупинився. Сонячні промені ніжно торкалися її обличчя, зігріваючи шкіру і створюючи відчуття спокою. Вона підняла голову до сонця, заплющивши очі, і насолоджувалася кожною миттю цього моменту. Вітерець блукав у її довгому волоссі, граючись пасмами, наче вивчаючи їх. Пташки весело співали десь поблизу, і їхні голоси перепліталися в гармонійний хор, створюючи ідеальний фон для читання. Кожен звук, кожен шелест листя на дереві здавалися частиною магічної симфонії природи. Мелінда відчула, як її серце наповнюється теплом і радістю, коли вона поринала в чарівний світ книги.

Раптом відчуття змінилося. Мелінда розплющила очі й помітила легкий рух у тіні дерев. Вона миттєво збагнула, що це міг бути Арон. Її пульс прискорився, і вона напружено вдивлялася в сутінки між стовбурами. За мить перед нею постала його фігура – висока і струнка, з проникливим поглядом, що завжди приховував таємницю.

— Арон? — прошепотіла дівчина, ледве стримуючи трепет.

Він повільно наблизився, і на його устах з'явилася ледь помітна усмішка. Його очі виблискували, немов смарагди, відбиваючи сонячне проміння.

— Меліндо, — промовив він тихо, — ти знову занурилася у свої улюблені книги.

Вона ствердно хитнула головою, не в змозі відвести погляд від його магнетичних очей. Кожна їхня зустріч була для неї неповторною, адже Арон приносив із собою не лише загадковість, а й глибоке розуміння світу, яким він щедро ділився.

— Ти знаєш, що книги — це портали в інші світи, — продовжив він. — Але сьогодні я хочу показати тобі щось більше.

Мелінда відчула, як хвилювання наростає. Вона завжди усвідомлювала, що з Ароном кожен день може перетворитися на справжню пригоду. Дівчина підвелася, і вони разом попрямували вглиб саду.

— Ароне, — почала Мелінда, порушуючи тишу, її голос тремтів від хвилювання. Вона нервово закрутила пасмо волосся навколо пальця, перш ніж продовжити. — Я давно хотіла запитати тебе... Хто така відьма? І що означає бути відьмою?

Арон зупинився, повільно повернувшись до неї. Його очі, в яких відбивалося призахідне сонце, зустрілися з її поглядом. На мить запала тиша, сповнена очікування. Легкий вітерець пробіг між ними, несучи аромат трав і квітів.

— Відьма, — почав він задумливо, його голос був низьким і мелодійним, — це не просто жінка, яка володіє магією, Меліндо. Це набагато глибше і складніше. — Він зробив паузу, немов збираючи думки. — Відьма – це та, хто розуміє природу та її закони, хто може відчувати світ навколо себе й впливати на нього. Бути відьмою означає мати мудрість предків і силу стихій, але також і нести тягар великої відповідальності.

Мелінда завмерла, вбираючи кожне його слово. Її очі розширилися від захоплення, а серце билося швидше.

— Відьма, — продовжив Арон, його голос набув глибини й таємничості, — це хоронителька прадавніх знань і забутих традицій. Вона здатна бачити невидиме, чути шепіт вітру і розуміти мову землі. — Він підняв руку, вказуючи на навколишній світ. — Відьма знає, як використовувати ці знання для добра, але також усвідомлює, що з великою силою приходить і велика відповідальність. Кожне її слово, кожен жест може змінити долі людей і навіть хід історії.

— Але чому це так важливо? — запитала Мелінда, її голос був сповнений трепетом. Вона несвідомо зробила крок ближче до Арона, ніби прагнучи бути ближче до джерела цієї мудрості.

Арон знову зупинився і подивився на неї з теплою усмішкою, яка осяяла його обличчя і, здавалося, освітила весь сад.

— Важливість бути відьмою, — сказав він м'яко, — полягає в тому, що ти стаєш частиною чогось неймовірно великого і прекрасного. Ти розумієш, що всі ми — від найменшої травинки до найбільшої гори — пов'язані невидимими нитками. — Його очі засяяли, коли він говорив. — Ти вчишся жити в гармонії зі світом, відчуваючи його ритм і пульс. Бути відьмою означає бути мостом між світом людей і світом духів, допомагати іншим знаходити свій шлях і захищати тих, хто цього потребує.

Мелінда відчула, як його слова резонують у її душі, пробуджуючи щось давно забуте, але рідне. Сльози навернулися на її очі, коли вона зрозуміла глибину і красу того, про що говорив Арон.

— Дякую, Ароне, — прошепотіла вона, її голос був сповнений емоцій. — Тепер я розумію це краще. Це... це прекрасно.

Мелінда відчувала, що це літо стане поворотним у її житті. Щось древнє і могутнє пробуджувалося в ній, з кожним днем наближаючи її до справжнього призначення. Вона була готова прийняти нові знання з відкритим серцем і сміливою душею. Перед нею розгортався незвіданий світ, сповнений таємниць і чудес, і дівчина з трепетом готувалася зробити свій перший крок на цьому шляху.

Арон і Мелінда прогулювалися садом, де повітря було напоєне ароматом квітів і мелодійним співом птахів. Сонячні промені, пробиваючись крізь густе листя, малювали візерунки на їхньому шляху.

Мелінда мала граційну статуру, що нагадувала витончений силует юної танцівниці. Її легке літнє плаття світло-блакитного кольору було оздоблене дрібними квітковими візерунками, що надавали образу чарівності. Тонкі бретельки ніжно обвивали плечі, залишаючи їх відкритими для лагідних сонячних променів. Повітряна тканина підкреслювала ніжність її фігури, дозволяючи вільно рухатися. Поділ сукні м'яко колихався з кожним кроком, створюючи враження, ніби Мелінда не йде, а пливе над землею. На ногах у неї були прості босоніжки, які гармонійно доповнювали вбрання і дозволяли відчувати прохолоду землі. Її тонкі зап'ястя і шия залишалися без прикрас, що додавало образу природної краси та невимушеності.

Арон час від часу крадькома кидав погляд на дівчину, намагаючись уловити кожну деталь її обличчя, кожен рух. Мелінда йшла поруч, задумливо розглядаючи квіти й дерева, а її чорне волосся, ретельно виплетене у дві коси, тихо спадало на плечі. Волосся було наче шовк, його глибокий відтінок створював чарівний контраст з її світлою шкірою. Її великі очі, темні й глибокі, нагадували безодню, де розкривався цілий світ. Вони виблискували відбитками світла, додаючи її погляду загадковості й глибини. Арон відчував, що в цих очах можна побачити всі таємниці світу, якщо дивитися достатньо довго й уважно. Маленький носик Мелінди, акуратний і легко зігнутий, надавав її обличчю ніжності й грації. Він був ідеальним доповненням до її витончених рис. Її губи, трохи розділені, навіть у беззвучному стані випромінювали тепло і чуттєвість. Вони могли легко зіграти роль чарівної усмішки чи допомогти виразити сумнів або захоплення.

Арон замилувався Меліндою, помічаючи, як вона гармонійно вписується в цей чарівний сад. Її образ був немов частиною природи, наче вона сама була створена з цих квітів і дерев, які її оточували. Він відчував, як її присутність додає цьому місцю ще більшої магії.

— Меліндо, — раптом промовив Арон, м'яко торкаючись її руки, — ти нагадуєш мені саму природу. Твоя краса, твоя ніжність, твоє вміння відчувати світ навколо – це те, що робить тебе особливою.

Мелінда повернула голову до нього, її темні очі знову зустріли його погляд. У їхньому спокійному виразі він побачив глибоку вдячність і легке збентеження.

— Дякую, Ароне, — тихо сказала вона, і її губи зігнулися в легкій усмішці. — Ти завжди знаходиш такі правильні слова.

Вони продовжили йти далі вузькою стежкою в саду, сонячні промені пробивалися крізь густе листя дерев, граючи на їхніх обличчях і створюючи на землі химерні візерунки.

— Сьогодні я хочу познайомити тебе зі стихією повітря, — тихо сказав Арон, зупиняючись під величезною грушею, яка стояла обабіч стежки.

Мелінда з цікавістю подивилася на нього, очікуючи подальших пояснень.

— Повітря, — почав Арон, — це не просто вітер, який ми відчуваємо на шкірі. Це одна з найдавніших і наймогутніших стихій, яка пронизує весь світ. Вона невидима, але її вплив відчутний всюди. Повітря дає нам життя, воно присутнє в кожному подиху і кожному русі.

Мелінда глибоко вдихнула, відчуваючи, як повітря наповнює її легені, оживляючи кожну клітину її тіла.

— Відьма, яка вміє керувати стихією повітря, — продовжував Арон, — може впливати на вітер, передавати повідомлення на великі відстані, а також змінювати атмосферу навколо себе. Але найважливіше – вона розуміє, що повітря – це символ свободи й змін. Воно завжди в русі, завжди приносить щось нове.

Мелінда уважно слухала, намагаючись уявити всю глибину його слів. Арон простягнув руку, відчуваючи вітерець, який танцював навколо його пальців.

— Повітря може бути лагідним і ніжним, як цей вітерець, — сказав він, — або ж воно може перетворитися на сильний ураган, який здатен зруйнувати все на своєму шляху. Це нагадує нам про те, що сила стихії повітря не лише в її м'якості, але й у здатності до змін і руйнації.

Арон раптово зупинився і нахилився до землі, взявши кілька опалих листків. Він підняв їх на рівень своїх очей і подув, змушуючи листя танцювати в повітрі.

— Подивися, Меліндо, як вітер грається з листям. Він може підіймати його високо в небо або ж тихо опускати на землю. Стихія повітря вчить нас гнучкості й умінню адаптуватися до змін.

Мелінда захоплено спостерігала за танцем листя, відчуваючи, як вітерець легенько торкається її обличчя і волосся. Вона почала розуміти, що повітря – це не лише природна сила, а й джерело натхнення і мудрості.

— Як я можу навчитися відчувати та керувати повітрям? — запитала вона, не відводячи погляду від листя, що кружляло навколо них.

Арон усміхнувся і поклав руку їй на плече.

— Для цього потрібно навчитися слухати. Слухати вітер, відчувати його на своїй шкірі, помічати найменші зміни в повітрі. Відьма повинна бути чутливою до кожного подиху світу. З часом ти навчишся розуміти мову вітру і зможеш використовувати його силу для добра.

Мелінда кивнула, відчуваючи, як нове знання заповнює її свідомість. Вона знала, що попереду ще багато навчання, але зараз вона відчувала себе частиною цього величного світу, де кожна стихія мала свою таємницю і мудрість.

— Дякую, Ароне, — тихо сказала вона, дивлячись йому в очі. — Я готова вчитися і дізнаватися більше про цей чарівний світ.


Load failed, please RETRY

Weekly Power Status

>15,000 words needed for ranking.

Batch unlock chapters

Table of Contents

Display Options

Background

Font

Size

Chapter comments

Write a review Reading Status: C4
Fail to post. Please try again
  • Writing Quality
  • Stability of Updates
  • Story Development
  • Character Design
  • World Background

The total score 0.0

Review posted successfully! Read more reviews
Vote with Power Stone
Rank N/A Power Ranking
Stone 0 Power Stone
Report inappropriate content
error Tip

Report abuse

Paragraph comments

Login

tip Paragraph comment

Paragraph comment feature is now on the Web! Move mouse over any paragraph and click the icon to add your comment.

Also, you can always turn it off/on in Settings.

GOT IT